У Єрмака завелась «криса»

Масова скупка Офісом Президента України інтернет-видань і Телеграм-каналів вкотре засвідчила: дай дурню скляний член – він і член розіб’є, і руки поріже. Бо за своїми медіа-проєктами треба приглядати, аналізувати кожну публікацію на предмет прихованої реклами та уважно слідкувати за тим, щоби керівники редакцій не брали гроші «на стороні». А в Офісі Президента цим нема кому займатись: професіоналів у владних кабінетах давно немає, натомість політику, зокрема – інформаційну, у державі визначають дрібні шахраї та медіа-цигани.

У 2023 році політично стурбована громадськість на всі заставки обговорювала появу нової медіа-групи Media Council на чолі з нікому раніше не відомою Тетяною Снопко, що раптом витратила десятки мільйонів доларів на придбання низки телеграм-каналів на кшталт «Антикоррупция UA», «Всевидящее ОКО» та «ОКО Аналитика», інтернет-видання «Главком» і медіахолдингу «Економіка+», до складу якого входять видання Delo.ua, ТОП-100, Wo.mo і Marketing Media Review. Це ж треба було такому трапитись – лише торік, у 2022 -му, пані Снопко шукала роботу в Чехії й навіть зверталась по допомогу до знайомих журналістів, а вже наступного року вона не знала, куди дівати зайві гроші й вирішила витратити їх на придбання збиткових інтернет-видань і телеграм-каналів.

Втім, люди, обізнані в таємницях монаршого двору, пошепки розповідали, що на переговори з попередніми власниками інтернет-видань ходив Артем Шило – екс-радник Офісу Президента й керівник головного управління контррозвідувального захисту об’єктів критичної інфраструктури та протидії фінансуванню тероризму СБУ. Артем Вікторович не приховував, що є послом доброї волі з вулиці Банкової, а також пояснював, що честь оплатити придбання Офісом Президента інтернет-видань і телеграм-каналів випала Максиму Кріппі – російському бізнесмену з українським паспортом, який зажив репутацію «гаманця» української влади.

До речі, не всі переговори були успішними. Так, наприклад, Шилу не вдалось домовитись про придбання видань Mind і Liga.net – не зійшлись у ціні (наприклад, власник Liga.net хотів отримати 10 мільйонів доларів, а покупець пропонував лише 7 мільйонів). Також велись, і велись досить успішно, переговори про продаж інтернет-видання «Цензор.нет», 45% якого належить Олександру Турчинову, 45% – Сергію Пашинському й 10 % – Юрію Бутусову. Високі договірні сторони вже домовились, що Офіс Презмдента, себто Кріппа в особі Снопко, стане власником «Цензор.нет» за якихось 3 млн. доларів, але взбрикнувся Бутусов, якого аж ніяк не влаштовувала десята частина цієї суми. Бо народний експерт з усіх питань розумів, що в разі зміни власника він не залишиться головним редактором «Цензор.нет» і втратить можливість заробляти на так званій «джинсі» (люди брешуть, що за розміщення замовних статей у цьому виданні народний експерт з усіх питань бере по 10 тисяч доларів).

Зрозуміло, що ані Шило, ані Кріппа (не кажучи вже про Снопко) не є кінцевими бенефіціарами. Якби співробітник СБУ і мав кілька зайвих десятків мільйонів доларів, то він, звісно ж, не став би їх витрачати на придбання інтернет-видань, які є фінансовими прірвами й лише потребують щомісячних грошових вливань (за винятком, хіба, Liga.net). Тим більше не потрібні ці видання Кріппі, якого лихі язики пов’язують з російськими олігархами Олегом Бойком і Костянтином Малофеєвим.

Ба більш того, усі розуміють, що Шило – це фунт, «терпіла», він при грошах і на свободі лише тому, що виконує доручення заступника керівника Офісу Президента Олега Татарова. Тож не дивно, що люди, які орієнтуються на медійному ринку, вважають кінцевими бенефіціарами угод з придбання видань саме Татарова та Єрмака. Що стосується Кріппи, то він просто оплачує забаганки Офісу Президента – очевидно, це є умовою того, що йому дозволено працювати в Україні, де він виконує при Одному з Найвеличніших Лідерів Світу (с) приблизно ту ж функцію, яку при Януковичі виконував Сергій Курченко. Ця аналогія підсилюється тією обставиною, що Кріппа придбав готель «Дніпро» у Києві за «схемою Курченка», тобто на кредитні гроші Нацбанку. Решта нерухомості була придбана, скоріш за все, коштом Малофєєва, що абсолютно виключається без попереднього схвалення угод Офісом Президента.

Що стосується інтернет-видань, то вони куплялись під президентські вибори 2024 року, а коли стало зрозумілим, що ніяких виборів до припинення воєнного стану не буде, ці осідки чесної й непідкупної української журналістики залишились без будь-якого нагляду з боку нового власника. Наслідки не забарились.

Ось, наприклад, інтернет-видання «Главком», яке з 2012 року очолює Микола Підвезяний. До придбання цієї медіа-помийки Офісом Президента вона належала Віктору Шлінчаку та депутату Київради Юлії Лимар (Депутатська фракція Політичної партії «УДАР Віталія Кличка»). Втім, фактичним власником «Главкому» називали Сергія Березенка – колишнього керівника Державного управління справами, одного з найближчих соратників 5-го президента України Петра Порошенка. Принаймні, фінансував «Главком» саме Березенко й саме з ним велись переговори про продаж цього видання.

Виконуючи свої зобов’язання перед Офісом Президента, Кріппа щомісяця платить зарплатню редакції «Главкому», витрачаючи на це 2 млн. грн. Зрозуміло, що всі виплати здійснюються готівкою й неофіційно – у криптовалюті та доларах. Кажуть, у гривні отримує лише головний редактор видання Микола Підвезяний – внаслідок свого неймовірного патріотизму та високої духовності.

У вересні 2024 року хтось з підлеглих Підвезяного анонімно опублікував листування з бухгалтерією медіахолдингу «Економіка+» стосовно виплати зарплатні «у конвертах» редакціям «Главкому» та Delo.ua. Видача грошей відбувалась у місті-герої Києві в будинку 3 по вулиці Краківській й бухгалтерія прохала не запізнюватись – бо «бухгалтер очікувати не буде».

До речі, будівля на Краківській, 3, де видають «чорним налом» гроші чесним і непідкупним журналістам, раніше належала Вадиму Токареву – громадянину Росії, власнику Cosmolot, що був парнером Кріппи в казино Vulkan. У 2006 році Токарєв разом з таким собі Рустамом Гільфановим створив мережу підпільних казино та компанію Lucky Labs із головним офісом у Києві. До України Токарєв перебрався з Росії в 2013 році, де розгорнув нелегальний гральний бізнес разом Максимом Кріппою та Максимом Поляковим. Але в 2015 Токарєв і Гільфанов звернулись до суду, звинувативши Полякова в невиплаті дивідендів та інших безчинствах, а Поляков, навзаєм, звинуватив Гільфонова й Токарєва в співпраці з терористичними угрупованнями «ДНР» і «ЛНР».

Урешті-решт Токарєв у 2016 році потрапив під українські санкції, а його активи в Україні відійшли колишнім спільникам Полякову та Криппі. Ну й вишенька на тортик: Тетяна Снопко, яка формально оголошена власником інтернет-видання «Главком» та інших медіа-активів, що придбані Офісом Президента на гроші Кріппи, «понад вісім років працювала комунікаційницею бізнесмена Максима Полякова та його компанії Noosphere Ventures Partners, а також консультувала його бізнес-партнера Максима Кріппу в питаннях інформаційної політики» – пише «Економічна правда» в статті «Новий олігарх чи Курченко-2. Хто такий Максим Кріппа і звідки в нього гроші?»

Здавалося б, маючи таких хазяїв, благовоління Офісу Президента та відстрочку від мобілізації головний редактор «Главкому» Микола Підвезяний повинен був молитись на главу держави Андрія Борисовича Єрмака (нехай святиться ім’я Його!) і з подякою хреститись кожного разу, переходячи вулицю Банкову. Але ж ні. Жадібність – погана порада дурості й Підвезяний, переконавшись, що новий власник взагалі не контролює роботу своїх медіа-ресурсів, став продаватись направо й наліво. І навіть – страшно сказати – брати корм з рук політичних опонентів нинішнього українського режиму.

У тому, що Підвезяний регулярно рекламує (без позначки «реклама», ясна річ) бізнес найбагатшого українця Ріната Ахметова, дивного нічого немає – на те Рінат Леонідович і найбагатший, щоби його рекламували всякі підвезяні. Але головний редактор «Главкому» усе ніяк не може звикнути до думки, що гроші, отримані за рекламу, треба нести хазяїну, а не класти собі в кишеню.

Втім, пробачимо пану Миколі слабкість до грошових знаків – як відомо, від себе гребе лише курка та бульдозер. Також нема нічого дивного й у регулярній появі в «Главкомі» дописів, підготовлених у штабі Петра Порошенка. Напевно, дається взнаки багаторічна звичка Підвезяного публікувати творчість Святослава Цеголка, прес-секретаря п’ятого президента України. Щоправда, люди брешуть, що гроші за розміщення матеріалів партії «Європейська солідарність» Підвезяний тепер бере не напряму від Цеголка чи Березенка, а, начебто, з рук колишньої власниці «Главкому» Юлії Лимар.

А ось що справді дивує, так це безстрашність Підвезяного, який на очах нових власників видання оголосив, що «Главком» є інформаційним партнером такої собі Ірини Федорів – «політтехнолога», що під’їдається в штабі київського міського голови Віталія Кличка й навіть подарувала столичному градоначальнику власноручно зв’язаний светр червоного кольору.

Київський міський голова Віталій Кличко разом зі своєю улюбленою медіа-проституткою Федорів

Ця Федорів тривалий час заробляла на місцевих виборах у Київській області, зокрема в 2020 році очолювала виборчий штаб екс-мера с. Коцюбинське Ольги Матюшиної, а зараз треться біля Кличка і, як брешуть люди, реалізує проєкт депутата Київради Дмитра Білоцерковця по створенню при Кличку кишенькової псевдо-громадської організації «захисників Києва». Благо, досвід у Федорів є – за часи Януковича вона активно промишляла при державних органах, про що свідчать подяки, які Федорів регулярно отримувала від Генеральної прокуратури України (2013 рік), Міністерства надзвичайних ситуацій (2012 рік), Податкової служби по роботі з великими платниками податків (2011 і 2012 роки), Служби безпеки України (2012 рік), Прокуратури міста Києва (2011 рік), Міністерства внутрішніх справ (2011 рік), Державної пенітенціарної служби (2011 рік).

Уявляєте, що ця мадам мала коїти, щоби отримати подяку від СБУ в 2012 році? Більш того, лише завдяки повній безпорадності голови СБУ Василя Малюка ані Матюшина, ані Федорів, ані Підвезяний, якого Федорів утримує як свого «інформаційного партнера», досі не опинились за ґратами.

Річ у тім, що в 2022 році до 5 років позбавлення волі по обвинуваченню в державній зраді був засуджений Ігор Колєсніков, колишній помічник народного депутата України Андрія Деркача, який нині є сенатором Російської Федерації. Такий малий термін ув’язнення пояснюється тим, що Колєсніков визнав свою вину й розповів на суді, що в 2019-2022 роках Деркач отримав від російських спецслужб, щонайменше, $567 тисяч, гроші йому передавали через Колєснікова, який був посередником між Деркачем і воєнною розвідкою РФ. Зі слів Колєснікова, частина цих грошей була витрачена на фінансування в 2020 році виборчої кампанії Ольги Матюшиної та оплату роботи керівника її виборчого штабу Ірини Федорів.

Більш того, до матеріалів справи Колєснікова долучений протокол проведення НСРД з розшифровкою телефонної розмови між ним і Матюшиною.

Зараз Федорів перебралась у штаб Кличка й, як знову ж таки брешуть люди, на завдання піар-служби київського міського голови оплачує розміщення замовних публікацій у виданнях «Цензор.нет» (там працює подруга Федорів – така собі Тетяна Ніколаєнко) і «Главком». Сподіваємось, що гроші, які бере з її рук Підвезяний, вкрадені зі столичного бюджету, а не передані Федорів спецслужбами Російської Федерації, як це було раніше.

Ось приклад того, як Федорів та інші медіа-проститутки наповнюють кишені Підвезяного без відома власників «Главкому».

20 травня 2024 року «Главком» розмістив статтю за підписом штатної співробітниці редакції Дарії Демяник з викриттям кричущої корупційної схеми в Міністерстві оборони України. Але того ж дня ця публікація була знята з сайту (скільки саме взяв Підвезяний за зняття статті невідомо, але стандартні розцінки на таку послугу коливаються від  2 до 5 тисяч доларів) і зараз ознайомитись з текстом цієї публікації можна лише в інтернет-архіві за адресою

https://web.archive.org/web/20240520122614/https://glavcom.ua/news/khto-zaminiv-hrinkevichiv-formu-dlja-zsu-pochala-shiti-nevidoma-kompanija-z-kapitalom-u-10-tis-hrn-1001465.html

Текст цієї статті, витягнутий з інтернет-архіву:

ЗА ДВА МІСЯЦІ КОМПАНІЯ-НОВАЧОК ОТРИМАЛА КОНТРАКТІВ НА ЗАГАЛЬНУ СУМУ 617 МЛН ГРН

Після того, як Міноборони, через скандал, спровокований розслідуванням ДБР, розірвало контракти на постачення форми ЗСУ із компаніями родини львівських підприємців Гринкевичів, Державним оператором були укладені нові. На ринок цих речових закупівель зайшла компанія, ТОВ «Фармінко норд». Про це свідчать дані з сайту публічних закупівель «Прозорро» та дані з відкритих юридичних реєстрів.

Починаючи з лютого 2024 року ТОВ «Фармінко Норд», яке до того моменту жодного разу не брало участі у жодній державній закупівлі, почало вигравати один за одним тендери Державного оператора тилу на постачання Міноборони маскувальних, зимових військових костюмів і курток.

Компанія зі статутним капіталом всього у 10 тис. грн, змінила свого колишнього директора Осадчука Юрія Євгенійовича на нового 16.02.2024 року, а вже за 10 днів після цього взяла участь у першому аукціоні від Державного оператора тилу Міноборони.

Крім того, компанія рівно за кілька днів до тендера (на придбання «штормового одягу») змінила і свій основний вид дільності: з «гуртової неспеціалізованої торгівлі» на «виробництво одягу».

Від початку року «Фармінко Норд» отримала такі оборонні підряди:

Це не повний перелік за два місяці поточного року – з лютого по квітень включно.

Загальна сума державних контрактів нового гравця складає вже понад 617 млн грн. https://opendatabot.ua/c/40938984

Колишній власник нового тендерного фаворита Міноборони «Фармінко Норд» Паламарчук Олег Ярославович керує ТОВ «Агро­Енерго Трейд», що належала білорусам. 

Крім того, замінений перед державними тендерами директор «Фармінко Норд» Юрій Осадчук був перекинутий на директорські посади в одразу кілька інших компаній:

Безпосередній зв’язок нового постачальника форми ЗСУ «Фармінко Норд» із групою перерахованих вище компаній може вказувати на те, що все це – розгалужена бізнес-мережа певних одних і тих же бенефіціарів. 

Ця стаття була розміщена за адресою

https://glavcom.ua/news/khto-zaminiv-hrinkevichiv-formu-dlja-zsu-pochala-shiti-nevidoma-kompanija-z-kapitalom-u-10-tis-hrn-1001465.html

і протрималась лічені години. Натомість наступного ранку за підписом тієї є Дарії Демяник Підвезяний розмістив статтю прямо протилежного змісту під назвою «Державний оператор тилу закупив форму для армії з багатомільйонною економію» з розповіддю про те, що «з початку року Державний оператор тилу (ДОТ) Міноборони провів перші закупівлі зимового індивідуального спорядження для військових Збройних Сил України, про що йдеться на платформі Prozorro. Економія держкоштів на вказаних закупівлях перевищує 133 млн грн». Таким чином Підвезяний поклав у кишеню ще пару тисяч доларів – на додаток до тих грошей, які він заробив на знятті з сайту попередньої публікації.

Але апетит приходить, як відомо, під час їжі. І сайт «Главком», який формально належить мультимільйонеру Криппі через підставку особу Снопко, а фактично – Офісу Президента України, став збирати з читачів цього видання ще й гроші на підтримку так званої «вільної журналістики». Тільки не смійтесь: отримувачем благодійної допомоги є Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські медійні системи», код ЄДРПОУ 36677393, UA983052990000026001010130832, власником якого є Снопко Тетяна Давидівна. Бідна жінка, так вона скоро й на панель піде.

Сподіваюсь, що Тетяна Снопко, яка є формальним власником «Главкому», Максим Кріппа, який щомісяця виплачує зарплатню Підвезяному та всій редакції цього видання, і кінцевий власник «Главкому» Олег Татаров найближчим часом розкажуть волелюбному українському народові, яке відношення Микола Підвезяний має до вільної журналістики і як довго він буде тримати власників цього видання за лохів.  

Поделиться
Russian English Ukrainian